На галявині, біля Дніпра, там, де зараз розташована «Долина Троянд», під кремезним дубом стояв самотній цегляний будиночок, який наче вріс в землю. В ньому була розміщена контора Черкаського обласного кооперативного товариства художників Української спілки кооперативних
товариств художників «Укоопхудожник». В середині будиночка знаходилися дві невеликі кімнатки та маленький коридор, в якому на старому стільці стояло відро з водою. В прохідній кімнаті були робочі столи, за якими працювали майстер, Юлія Федорівна Коврига, яка закривала художникам наряди за виконану роботу, та бухгалтер. Далі була кімнатка директора товариства Смірнова Лева Олександровича (хоча з цими обов’язками вправно справлялася Юлія Федорівна, майстерно керуючи всіма робочими процесами).
Робочий художній цех розміщувався у величезній кімнаті на розі вулиць Гоголя та Богдана Хмельницького. На стінах висіли трафарети-заготовки, по яким легко можна було виконати копії з картин І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», І. Шишкіна «Ранок в сосновому бору», В. Перова «Мисливці на привалі» та ін. Багато було роботи для художників-оформлювачів-шрифтовиків: оформлювали партійні кабінети, червоні куточки, щити пожежної безпеки. Художники заробляли не погано. Йшли гарні відрахунки у профспілкову організацію, тому частенько виїжджали на природу, їздили в Москву та Ленінград знайомитися з музеями.
Художники любили свою роботу, колектив був згуртований. Дехто закінчив професійне училище з художнім напрямком, дехто займався в художньому училищі, але не закінчив його, бо завадила Велика Вітчизняна війна. Були й такі, хто самотужки опановував премудрості художньої майстерності.
Головою художньої ради був Жура Олександр Якович, який мав диплом про середню спеціальну освіту – закінчив Одеське художнє училище ім. М.Б. Грекова.
В 1956 році розподільча комісія Київського художнього інституту направила на роботу до Черкаського товариства «Укоопхудожник» випускника живописного факультету Михайла Ряснянського. Але йому створили такі умови праці, що він переїхав до Кишенева викладати в художньому училищі.
Багато втратила Черкащина не прийнявши випускників скульптурного відділення Київського художнього інституту Анатолія Фуженка, Михайла Грицюка та Юлія Синкевича. Вони жалілися: «В інституті була стипендія і ще й підробляли. А тут – ні роботи, ні заробітку, ні підробітку». Виживали за рахунок того, що батько Фуженка робив лісником у Свідівоцькому лісництві. Поїхали з Черкас у драних шкарпетках. Потім, вибороли перше місце у конкурсі, що був оголошений на встановлення пам’ятника Т.Г. Шевченку у Москві. В 1964 році вони вже були членами Спілки художників СРСР. В Черкаси вони більше не повернулися, хіба що Фуженко А.С., коли встановлював пам’ятник Богдану Хмельницькому біля Палацу культури «Дружба народів» в 1997-1998 роках.
В 1963 році в організацію були направлені випускники Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва Олександр Студені, Володимир Широков, Юрій Легерда, які успішно працювали в галузі монументального мистецтва.
В 1964 році закінчив Київський художній інститут Віктор Клименко. Ще будучи студентом п’ятого курсу інституту він був зарахований на викладацьку посаду в кабінет малюнку. Після закінчення інституту він був затверджений на посаду завідуючого кабінетом малюнку КХІ. Пропрацювавши в інституті він звертається до керівництва Спілки художників України і переоформлює направлення до Черкас (у направленні було зазначено: «для підняття творчого потенціалу колективу»). Але радості від прибуття молодого спеціаліста у адміністрації «Укоопхудожник» не виникло. Йому частенько давали зрозуміти – їхав би ти туди, звідкіля приїхав. Роботи не давали і її приходилось шукати самотужки. Але упертий Клименко мало того, що сам залишився, ще й почав агітувати на приїзд випускників КХІ 1965 року випуску. Так, в Черкаси за направленням, приїхали: Анатолій Кравченко, Володимир Нестеров, Олег Баумейстер, Станіслав Грабовський. За направленням республіканської Спілки художників до Черкас прибули Генадій Полурезов, Володимир Селіверстов. Черкаське обласне кооперативне товариство художників Української спілки кооперативних товариств художників «Укоопхудожник» на той час було реорганізовано в Черкаські художньо-виробничі майстерні Художнього фонду УРСР з підпорядкуванням Спілці художників України. На той час уряд України поставив завдання створити в кожній області відділення СХ України. Майже в кожній області розпочалося будівництво будинків для художників, де були запроектовані виставковий зал та адміністративні приміщення (на першому поверсі), квартири для художників (2-4 – тий поверхи) та творчі майстерні (на п’ятому поверсі). У підвалі – дві скульптурні майстерні, майстерня для монументальних робіт та склад для художніх матеріалів.
Але в Черкасах будівництво такого будинку просувалось дуже повільно. І тут до Смірнова Л.О. звертається Клушкін Іван Михайлович, у відомство якого входило будівництво будинку для художників, з проханням підготувати його дочку до вступу в Київський інженерно-будівельний інститут на архітектурне відділення. Домовились – Клименко готує дочку до іспитів по малюнку та акварелі, а Клушкін завершує будівництво будинку.
За направленням республіканської Спілки художників, для підвищення творчого потенціалу організації, до Черкас в 1965 році прибули: члени СХ Хохлов Федір Іванович та Нестеренко Микола Васильович з Ужгорода, Козін Петро Дмитрович та подружжя Нонна та Віктор Ніканорови зі Львова, Нарбут Данило Георгійович з Івано-Франківська на посаду головного художника Черкаського обласного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.
Кулик Іван Ониськович уже десь з рік, через непорозуміння з колективом Івано-Франківської організації СХ, жив у батьків у Моринцях. Там, в 1964 році, під час проведення обласного свята «Поетичний Жовтень», він познайомився з Миколою Тодосовичем Негодою і той запропонував йому перевестися до Черкас.
Направлення в Черкаси отримали, також, Василь Гурін та Генадій Небожатко, але вони приїхали, взяли відкріплення, і повернулися до Києва. Подружжя Шилімових Олена Аполлінаріївна та Анатолій Панасович переїхали з Уральська.
Нарешті, в останні дні грудня 1965 року, будинок був зданий з недоробками, але жити було можна. Міськвиконком хотів забрати декілька квартир для потреб міста – художники запротестували і зайняли будинок самовільно. Їм відключили світло і воду. Прийшлося давати телеграму в ЦК КПРС. І тільки тоді, по розпорядженню ЦК, художникам підключили комунікації.
Новий 1966 рік зустрічали у великій майстерні всім колективом. Тут же обрали голову оргбюро – Козіна П. Д. Потім, в середині січня, Козіна переобрали мотивуючи, що він не є членом Спілки художників (він був кандидатом у члени Спілки художників і у нього ще не вийшов термін кандидатського стажу – а це два роки). Але, вірогідніше, тому, що він не був членом КПРС.
Черкаська організація СХ не була самостійною, а була при Київському відділенні СХ. Наприкінці січня 1966 року головою оргбюро Київського відділенні Спілки художників по Черкаській області був обраний Ф.І. Хохлов.
Треба віддати належне Федору Івановичу, що в його голосі ніколи не було командних нот чи образи до будь-кого, він завжди керував спокійно і ввічливо, знаходячи компроміси.
Почали розподіляти творчі майстерні – їх виявилось менше ніж претендентів. Тоді вирішили, що кожен член СХ візьме до себе в майстерню випускника ВУЗу, як це робилось в багатьох областях України.
Проводились виставки. Якщо перша виставка, відкрита в обласному виставковому залі, була організована поспіхом, то вже до виставки, що проходила у серпні 1967-го року художники готувались з великою відповідальністю. Вона була ювілейна і присвячувалась 50-річчю Жовтневої революції. Був створений оргкомітет по проведенню обласної виставки у складі: Хохлов Ф.І. – голова оргбюро, Нарбут Д.Г. та Нестеренко М.В. – члени оргбюро, Козін П.Д. та Кулик І.О. – члени художньої ради. На виставці були представлені 127 робіт сорока авторів.
На обговорення виставки та для відбору робіт на республіканську виставку з Києва приїхала Т.Н. Яблонська. Київська організація СХ, на той час, була сама потужна з усіх обласних організацій. Тетяна Нилівна була в ній зав. сектором живопису і куратором по Черкаській області. Вона в першу чергу дивилась на професіоналізм, ніколи не лукавила, не була дипломатом і завжди казала те, що думала, а більше всього, що відчувала; вона була людиною почуття. Коли вона зайшла у виставковий зал то, спочатку, якось здивовано повела плечима та головою – на великій стіні виставкового залу, по центру, висів величезних розмірів (258х640 см) триптих Д.Г. Нарбута «Переможці Дніпра»: ліва частина – «Святослав», права частина – «Криштоф Косинський», центральна частина – «Будівники Дніпровських гребель». Доповнював триптих пейзаж «Степова легенда».
Потім уважно передивилась роботи. Під час обговорення більше всього критики було на адресу Нарбута – гігантоманія, плакатність, роздутість форми, зайняв стільки експозиційної площі. Нарбут і Яблонська добре знали один одного ще з юності – зустрічалися у Федора Кричевського. Після бурного обговорення виставки обнялися і всі разом пішли вирішувати шосте питання. Такі колективні обговорення допомагали художникам краще аналізувати свої роботи і бачити помилки.
На республіканську виставку, яка проходила у Києві, в Центральному виставковому залі Міністерства культури України (який був розташований на вул. Жовтневої революції (зараз – вулиця Інститутська)), були відібрані роботи: П.Д. Козіна «Хліб», А.І. Кравченка «Матрос Железняков», В.І. Клименка «Студентка», В.Д. Нестерова «Земля слухає», О.В. Баумейстера «Крим взято».
В 1967 році, до обласної ювілейної художньої виставки, в Черкасах вперше був надрукований каталог виставки. З того часу черкаські художники стали постійними учасниками республіканських художніх виставок.
Митці кожен день працювали творчо – гроші не були самоціллю. Якщо не було натури – йшли на природу. Художнику, як і музиканту, кожен день потрібно тренуватись – покращувати бачення пропорцій, кольору. При СХ працювала вечірня студія, яку вів В.І. Клименко. Кожен охочий, два рази на тиждень, міг прийти і безкоштовно попрацювати. За рахунок виробництва виділялись гроші на натуру. Добрі стосунки з акторами Черкаського театру дозволяли ставити цілі постановки. Дехто з художників виставляв потім студійні роботи на обласні виставки. Група художників, яку очолював Анатолій Кравченко, проводила шефську роботу над Черкаською військовою частиною.
Постійного заробітку у художників не було. Працювали за старим звичаєм – замовлення надійшло, художник його виконав, а де воно буде розміщатися нікого не цікавило. Адміністрація відповідала за фінансовий план. План перевиконали – є премія; але план перевиконувати на велику суму теж не було сенсу, бо Київ тоді збільшить план… Премії отримувала адміністрація – художникам премій не було. Так і тримались золотої серединки. Бувало, що художники їдуть розміщати роботи в будинок культури, а вони не поміщаються в простінок, бо сама робота за розміром більша. Деяких художників це не хвилювало – зробив замовлення, отримав гроші і байдуже, що далі. Почалися суперечки в колективі. Більш далекоглядні наполягали на комплексному оформленні об’єкта: Архітектор розробляє проект в якому було б все передбачено і по тематиці, і по кольору і по розміру. Грамотно виконаний проект дає роботу і художникам – оформлювачам, монументалістам, скульпторам, живописцям станкового живопису. Не заповнювати в селах і містах клуби і школи однаковими копіями, а для кожного населеного пункту створювати картини на основі його історії, яку треба вивчати і доносити до людей.
Працюючи над різноманітною тематикою в роботах на замовлення митець розробляє варіанти композицій, кольорових рішень, удосконалює майстерність, що, надалі, допомагає в роботі над виставковими творами.
З часом на роботу запросили архітекторів – Леоніда Степановича Кондратського, Сергія Михайловича Фурсенка, Миколу Яковича Собчука.
У 1978 році Черкаська організація Спілки художників України набула статусу самостійної юридичної одиниці. З 1978 р. по 1988 р. головою Черкаської організації СХ України була Шилімова Олена Аполінаріївна, з 1988 по 1989 р.р. – Гордова Тамара Федорівна, з 1989 по 2017 р.р. – Іщенко Юрій Петрович, а з 2017 року по 2020 р.р. – Фізер Іван Васильович., з 2020 р. – Кравчук Роман Степанович.
Творчих майстерень не вистачало – орендували нежитловий фонд у міста. У дворі будинку художника, у двоповерховому приміщенні, орендували другий поверх під майстерні. Там же, у маленькій кімнатці, розташовувалась адміністрація Черкаського відділення СХ.
З майстернями стало легше, коли в 1986 році поруч з будинком художника в експлуатацію здали житловий будинок, який будувався на замовлення адміністрації «Приладобудівельного заводу». Спочатку він планувався п’ятиповерховим, але за ініціативою архітектора Івана Федоровича Помазана, який проектував цей будинок, був добудований шостий поверх. Узгоджувати в обкомі КПРС перепланування будинку лягло на плечі О. А. Шилімової, а добувати гроші на добудову шостого поверху під творчі майстерні, у Київ, їздив В. І. Клименко, бо гроші від виробництва накопичувались на рахунках Художнього фонду України. Також, на першому поверсі, було збудовано адміністративне приміщення СХ.
Тоді творчі майстерні отримали не тільки члени Спілки художників, а й творчо обдарована молодь, яка приймала активну участь у виставковій роботі.
Статус Національної Спілка художників України отримала в 1998 році і, відповідно, статус Національної отримала і Черкаська обласна організація.
Значною підтримкою для Черкаської обласної організації Національної спілки художників України є Черкаський обласний художній музей, який прийняв перших відвідувачів в березні 1992 року виставкою «Образотворче мистецтво Черкащини».
В давні часи значимість міста завжди визначалась кількістю церков, театрів і музеїв. До 1991-го року в Черкасах не було ні художнього музею, ні картинної галереї. Колекція для майбутнього музею збиралась понад 30 років. Станом на 1991 рік було зібрано вже понад 4000 художніх творів, але не було приміщення, де би можна було розгорнути експозицію і показати її глядачам.
Після подій в серпні 1991 року і краху ДКНС (рос. ГКЧП) КПУ була заборонена, а власність і майно КПУ та КПРС на території України перейшло на баланс Верховної та місцевих рад народних депутатів.
Наявність добротної колекції, а також, завдяки тому, що головою міськвиконкому на той час був Соколовський Володимир Овсійович, який казав, що Черкаси з містечка повинні стати містом, послугувало тому, що рішенням сесії міської Ради народних депутатів № 621/6 від 17.09.1991 року приміщення міськкому КПРС було передано під художній музей (хоча були вимоги багатьох керівників створити в тому приміщенні бізнес-центр, а дехто пропонував віддати його під новостворений міський відділ міліції).
Музеї – це скарбниці, що зберігають духовні цінності народу. Мистецтво збагачує життєвий досвід людини, дозволяючи їй пережити те, що є часто недоступним в реальності. Так, ми можемо, разом з Богданом Хмельницьким, побувати на полі бою в Гороховій балці («Корсунська битва 1648 р.»), стати свідкам того, як Максим Кривоніс б’ється з польським князем Ієремією Вишневецьким, перенестись у минуле або побувати в найвіддаленіших куточках планети. Крім того, духовно виховує сама можливість побачити життя очима таких геніальних майстрів як Т.Г. Шевченко, І.С. Їжакевич, І.Ю. Рєпін, В.І. Касіян, Т.Н. Яблонська.
Художник, перш за все, літописець своєї епохи. Черкаські художники, будучи активними учасниками нинішнього історико-культурного процесу, відгукуються на суспільно значимі події і, таким чином, вони збагачують українське сучасне мистецтво. Черкаська обласна організація НСХУ є однією з провідних в гроні національного мистецтва де кожен художник – це особистість.

Член НСХУ,
заслужений працівник Культури України
Клименко Н.М.