Мова часу — українська: мистецтво в центрі національного спротиву
24 лютого 2026 року в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка відбувся круглий стіл «Мистецтво спротиву: візуальна мова війни та пам’яті», присвячений четвертій річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Це була не просто академічна подія — це була глибока і щира розмова про біль, пам’ять, гідність і силу українського духу.
Захід об’єднав науковців, митців, освітян і студентів довкола осмислення ролі мистецтва в умовах війни. Організаторами виступили факультет образотворчого мистецтва та дизайну спільно із Секцією критики та мистецтвознавства Київської організації Національна спілка художників України.
Мистецтво як культурний фронт.
Модераторка заходу, журналістка та членкиня секції критики й мистецтвознавства КОНСХУ Олена Котляр наголосила: річниця повномасштабної війни — це не лише день пам’яті, а й нагадування про силу культурного фронту.
Українські митці від перших днів вторгнення відповідають ворогу мовою образу — чесною, болісною, але сильною. Вони фіксують історію, формують нову візуальну пам’ять і представляють світові Україну як націю, що бореться за свободу.
Декан факультету Остап Ковальчук підкреслив, що мистецька освіта сьогодні — це відповідальність перед суспільством і майбутнім.
Межа між образом і документом.
Доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспонент НАМ України Олексій Роготченко у доповіді «Межа між художнім образом і історичним свідченням» акцентував на єдності українського суспільства у перші дні вторгнення.
Мистецтво виконує одразу кілька місій:
документує події
допомагає пережити травму
формує внутрішню силу
Сучасні художники стали хронікерами епохи — уважними, чесними, відповідальними.
«Незламні обличчя війни» — простір пам’яті.
У межах заходу відкрито виставку художника-графіка, молодшого лейтенанта 111-ї окремої бригади ТрО «Незламні обличчя війни» Ярослава Байди — портрети українських воїнів, які віддали життя за Україну.
Кожен портрет — це історія.
Кожен погляд — це біль і гідність.
Кожне обличчя — нагадування про ціну свободи.
Експозицію розгорнули в укритті університету — місці, що під час тривог ставало прихистком, а цього дня перетворилося на простір пам’яті й внутрішньої тиші.
Віктор Карпов зазначив:
«Мистецтво під час війни — це акт внутрішньої свободи. Воно народжується з болю, але трансформує його в силу. Художники залишають свідчення для майбутніх поколінь і формують духовний простір нації».
Голова Національної спілки художників України Костянтин Чернявський підкреслив:
«Сьогодні українське мистецтво перебуває в самому центрі історичних процесів. У час війни художник стає не лише творцем, а й свідком та охоронцем національної пам’яті. Через образ, колір і символ ми утверджуємо власну оптику бачення світу й відстоюємо культурний суверенітет України».
