11 січня 2025 року виповнюється 100 років з дня народження видатного українського історичного живописця і графіка, баталіста, майстра діорами, народного художника України Віктора Полтавця. Він був учасником ІІ Світової війни, мав бойові нагороди. Полтавець завжди зберігав духовний зв’язок та пам’ять про героїчну українську історію, переймаючись долею українства в складних реаліях радянської доби. Звернення до історичної тематики дало змогу митцеві зберігати національно-ціннісну основу своєї творчості та неповторну індивідуальність, що згодом переросло в авторську манеру та оригінальний стиль. В. Полтавець позиціонував себе як окреслено національного художника, відповідно трактуючи людину-героя, месника, ватажка, а також предметне та природне середовище минулих епох.

Віктор Васильович Полтавець народився в с. Пологи (нині м. Пологи) Запорізької області в сім’ї залізничного службовця. Мати Віктора була знаною вишивальницею і кравчинею, підтримувала в оселі красу українського побуту і звичаїв, майбутній художник виростав серед вольниці запорізьких степів, був вправним вершником. Рід Полтавців має козацьке походження, його засновником був писар війська запорізького Тиміш Полтавець, тож по вуличному сім’ю прозивали Писарі.

Художник навчався в Харківському художньому інституті, в майстерні батального живопису М. Дерегуса (1944-1950); викладачі М. Дерегус, О. Кокель, Є. Світличний. В 1952 році він вступив до Національної спілки художників України. З 1953 року митець жив в Києві, працюючи одночасно в живописі і графіці.

В 1950-1960-х роках В. Полтавець проілюстрував твори класичної української і світової літератури , тяжіючи до складної історичної тематики, поетичні збірки, українські народні казки, твори для дітей. Основні із них: трилогія О. Гончара «Прапороносці» (1950), книга О. Туманяна «Гікор» (1953), історичний роман І. Ле «Наливайко» (1953), оповідання І. Ле «Побратими» (1954), роман О. Серафимовича «Залізний потік» (1954), поетична збірка «Вибране» А. Міцкевича (1955), повість П. Панча «Син Таращанського полку» (1958), повість Д. Фурманова «Чапаєв» (1958), роман А. Первєнцева «Кочубей» (1959). Особливо близькою світобаченню

В. Полтавця була творчість І. Нечуя-Левицького, художник проілюстрував його повісті «Микола Джеря» (1960) і «Кайдашева сім’я» (1963) . Важливе місце в творчості митця займала Шевченківська тематика: «Малий Кобзар» Т. Шевченка (1961), поетичні збірки Т. Шевченка «Тече вода з-під явора» (1956), «Встала весна» (1961), «Зоря моя вечірняя» (1964), оповідання

С. Васильченка «Залізні стовпи» (1969). О. Олесь також був улюбленим автором художника, в 1959 році побачила світ його поетична збірка «Від льоду до льоду» з ілюстраціями В. Полтавця. Зворушливими і художньо досконалими є ілюстрації до українських народних казок «Розумниця» (1962) і «Названий батько» (1964). Графічна творчість художника базувалася на багатому етюдному і рисувальному матеріалі, який художник збирав в щорічних поїздках до українських сіл. Книги з ілюстраціями В. Полтавця відзначалися мистецтвознавцями і неодноразово перевидавалися.

1958-1975 роки – особливий період в житті митця, під час якого Віктор Полтавець 17 років обіймав посаду головного художника видавництва дитячої літератури «Веселка» (до 1964 – «Дитвидав»). За його каденції був сформований потужний колектив художників-графіків, яскравих представників української школи дитячої ілюстрації, а «Веселка» двічі відзначалася міжнародними нагородами – «Дипломом» Міжнародного конкурсу мистецтва книги у Лейпцігу (1971) та престижним призом «Золоте яблуко» на Міжнародному Бієнале дитячої книги в Празі (1972 ).

Після припинення роботи у видавництві В. Полтавець зберігав високу соціальну активність – він обирався членом секції живопису Київської організації спілки художників України , був керівником творчих груп в Седнєві, заступником Голови секції ветеранів ІІ Світової війни КОНСХУ.

Як живописець В. Полтавець був майстром станкової картини, правдивим літописцем української історії, охоплюючи в своїй творчості основні її періоди від скіфської доби, Київської Русі, Гетьманщини до Громадянської і ІІ світової воєн, повоєнної відбудови, початкових років епохи Незалежності. Твори В. Полтавця глибоко національні, композиційно довершені, психологічно напружені, в них часто бринить романтична нота, їх вирізняє вільний майстерний рисунок і благородні колірні сполучення, пейзажі відзначені тонким ліризмом. Художник був талановитим баталістом, він відомий як один із кращих художників-кіннотників свого часу.

В. Полтавець вільно писав коней у нестримному русі і будь-якому ракурсі, часто їздив на кінні заводи на етюди. Серед багатьох кінних робіт майстра вирізняється живописна серія «Табуни», в якій художник висловив свою любов до вірних козацьких друзів, передав нестримний шал життя. Основні картини художника до1991 року: «Атаку відбито» (1950), «З ярмарку» (1952), «Арсенальці» (1959), «Хвилина відпочинку» (1961), «Червоні козаки» (1963), «Коліївщина» (1963-1964), «Портрет В. Примакова» (1964), «Бій під Берестечком» (1967), «В атаку!» (1968), «Гінці» (1970), «На безіменній висоті» (1973), «Полководець Богдан Хмельницький» (1974), «Дніпро форсовано» (1975), «В листопаді 1943-го» (1975), «Кінець війни» (1978), «З оточення» (1979), триптих «Куликовська битва» (1980), «Святослав» (1982), «Сурмач» (1984), «Прорив» (1984), «На уламках фашистського рейху» (1985) , «З літопису громадянської» (1987), «Орля» (1988), «Олекса Довбуш та його опришки» (1988), «Материнство» (1989).

В. Полтавець відзначився як майстер діорами, написавши в 1977 році 25- метрове полотно «Штурм Турецького валу», присвячене подіям Громадянської війни. Діорама вражає складною виразною композицією, динамікою і пластичним вирішенням багатофігурних сцен, образним трактуванням численних учасників дійства, високим драматизмом і досконалим живописом.

Художник завжди любив писати етюди на пленері, пейзаж відігравав важливу роль в картинах майстра. Він є автором низки мальовничих пейзажів України : «Старі верби» (1964), «Дощ у Седнєві» (1969), «Тиша» (1971), «По діброві туман» (1977), «Стоїть гора високая» (1980), «Буря» (1982), «В туманній імлі» (1988), «Дощ накрапає» (1989), «Весняні води» (1990), «З дитинства» (1992), «Сріблясті тополі» (1996), «Чернігівщина» (1994). В цьому жанрі В. Полтавець продовжував традиції класичного українського пейзажу, який базується на безпосередніх натурних враженнях і тонкому відчутті природи, на благородних колірних співвідношеннях і вальорах, є образним і духовним.

З настанням епохи Незалежності В. Полтавець реалізував свої заповітні творчі задуми , він написав серію робіт, присвячену героям давньої історії України : «Герць» (1991), «Кобзар» (1996), «Данило Нечай» (1997), «Іван Сірко» (1997), «Скіфи» (1998), « Северин Наливайко» (1998), «Богдан Хмельницький та його соратники Максим Кривоніс і Іван Богун» (1998), «Козача застава» (1998), «Кий» (1998), «Аскольд» (1998), «Данило Галицький, на бій з Бату-Ханом» (1998), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1999), «Яцько Остряниця» (1999), «За тобою, Морозенко, вся Вкраїна плаче» (1999), «Святослав – іду на Ви» (1999), «Петро І і Павло Полуботок» (2001). В. Полтавець чуттєво поставився до перемін в житті українців з настанням 90-х років, написавши нових героїв часу – «Фермер» (1992), «Людина на горищі» (1992), «Молодь» (1999).

Остання картина художника, що залишилась недописаною, але є завершеною по своїй суті – «Спартак» (2003), присвячена героєві давньої світової історії. Тема є досить несподіваною для професійного живопису України початку 2000-х, робота не є замовною. Будучи фізично ослабленим роками та серцевими недугами, художник демонструє живопис молодої людини, адже душа не старіє, в мистецтві художник залишається самим собою – активним, романтичним, завзятим. У своїй останній картині В. Полтавець, оглядаючись на пройдений життєвий шлях, сповнений труднощів, боротьби та напруженої праці, возвеличує найголовніше, що є в людині, – високий дух, інтелект, честь, волелюбність, благородство, стійкість у боротьбі за справедливість, здатність до жертовності заради високої мети та переконання не здаватися за жодних обставин.

В. Полтавець жив мистецтвом, мав широкий світогляд, був людиною рідкої працездатності. Художник постійно брав участь у всеукраїнських і всесоюзних художніх виставках, був учасником виставок за кордоном.

Персональні виставки художника відбулися в Національному художньому музеї України (1995), в Будинку художника Національної спілки художників України (2000). Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї «Київська картинна галерея», Державній Третьяковській галереї, Національному музеї історії України, Національному музеї літератури України, більшості обласних художніх музеїв і галерей України, в музеях і приватних збірках Канади, Японії, Італії, Китаю, Греції, Росії, Франції, Словенії.

Урядові нагороди, дипломи і відзнаки В. Полтавця: фронтові «Медаль за відвагу» (1943), «За оборону Кавказу» (1943), «За перемогу над Німеччиною» (1945); серія нагород творчого шляху художника: «Міжнародний диплом» на Празькій Бієнале графіки (1958), медаль «За трудову доблесть» за заслуги в розвитку радянської літератури і мистецтва (1960), «Велика срібна медаль ВДНГ» (1961), «Почесний диплом до 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка» (1964), медаль «Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.» (1960), диплом «Краща книга року» (1964), Грамота Президії Верховної Ради Української РСР» (1968), орден «Знак пошани» за самовідданість і трудову доблесть (1982); орден Вітчизняної війни (1985), медаль «Захиснику Вітчизни» (1999), присвоєння почесних звань заслуженого діяча мистецтв України (1974), народного художника України (1985).